Попередження: серіал не рекомендовано для перегляду неповнолітнім особам. Це ж саме стосується і поданого матеріалу.

Скільки разів після перегляду фільму, серіалу або кліпу вам кортіло розказати про це комусь? Особисто мені — дуже багато. І ось зараз я хотів би розповісти вам про новий проект, що створили та спродюсували Тім Міллер та Девід Фінчер.

Якщо вам ці прізвища нічого не говорять (як так?), то ось вам декілька яскравих проектів їх власників: Deadpool (перший), Se7en, The Game, Fight Club, Zodiac, The Curious Case of Benjamin Button, Social Network, The Girl with the Dragon Tattoo (2011) та Gone Girl.

Тепер, коли ми окреслили коло робіт режисерів і у вашому мозку з’явились картинки, стало більш зрозуміло, що може вас очікувати в їхньому новому проекті — Love, Death & Robots. А для повного розуміння скаженості та того візуального екстазу, який вас очікує, подивіться цей трейлер:

І ось тепер, коли ми залишились серед тих, кого дійсно зацікавив цей альманах коротких історій, а всі інші плюнули та пішли геть, поговорімо ж про нього.

Love, Death & Robots — це не звичний нам серіал, а радше антологія на кшталт старої доброї “Аніматриці”. Кожна серія — незалежна короткометрівка зі своєї історією, у своєму всесвіті, зі своїми героями та авторським баченням. Тім та Девід самостійно відбирали сценарії для першого сезону. Далі всі ці тексти адаптувала одна людина, але не всі історії вийшли однаково цікаві. В усьому іншому не схоже, щоб у авторів були якісь жорсткі рамки. Моооожливо, їм все ж таки сказали, що в їхніх фільмах неодмінно мають бути: гумор, дилдо, актуальні соціальні теми, різноманітні геніталії, глибокий сенс слів героїв (не всі з цим впорались), кров + кишки, часті сюжетні повороти і котики (але це не точно). В усьому іншому епізоди, як правило, максимально відрізняються один від одного або сеттингом, або стилем зйомки/мальовки, або динамікою розповіді. Ви встигнете побувати в багатьох куточках планети (і навіть усесвіту) й побачити різноманіття технік малювання, зйомок та комбінації аудіовізуального контенту.

Варто окремо відзначити, що Love, Death & Robots вийшов на стрімінговій платформі Netflix. Вся антологія спочатку нагадала мені вже згадану “Аніматрицю” 2003 року. Тоді це було незвично та самобутньо. Зараз найближчий “родич”, якого приписують серіалу, — Black Mirror, що почав також виходити на Netflix з 2016 року, а до того виходив на британському Channel 4. Втім, якщо “Чорне дзеркало” мало стрижень “людина і вплив технологій на неї”, на який нанизували історії різної тематики, то Love, Death & Robots не така послідовна. Я би навіть перейменував серіал на Sex, Death & a little bit of Robots. Саме передозування наготи та сексу у різних проявах відповідає за слово Love у назві. При цьому деякі автори змогли показати це досить стримано та делікатно, а інші, в свою чергу, не цурались показати на весь екран відстрелені або обвислі геніталії.

Зі словом Death усе зрозуміло. Тут фантазія авторів розвернулась на повну. Відірвані кінцівки, розтрощені черепи, понівечені тіла, розірвані роти і оце от усе. Від анатомічно достовірних картинок до простих натяків “а тут сталось ось таке”. Ну а зі словом Robots трошки все складніше. Тут більше мова не про роботів (крім одного епізоду), а про технології, які є в тому чи іншому світі, показаному в конкретному епізоді. Перенесення розуму та особистості в кіберпростір, керування самопальними мехами наче тракторами, еволюція та розвиток цілої цивілізації або окремого Штучного Інтелекту, стімпанкове майбутнє, покращення себе за допомогою кібернетичних протезів та альтернативний розвиток історії у випадку “А якщо….”. Втім, усе це передусім є обгорткою і тлом для розказаної історії.

Хронометраж епізодів коливається від 7 до 20 хвилин, серед яких останні 2 хвилини — це титри + 30 секунд опенінг. Не кожна історія встигає розкритися за цей час. Це основна проблема тих епізодів, які, на мою думку, займають нижні позиції списку, якщо відсортувати їх від “ОЧМАНІТИ” до “НУ НОРМ”.
Для перегляду всього сезону вам знадобиться приблизно 1,5 години чистого часу. Це як один повнометражний фільм.

Цим проектом Netflix ще раз не просто втерла носа великим голлівудським студіям, а ще й внесла деякі правки в давно існуючі правила гри розвитку кінематографу в США та у світі. По-перше, вона дала можливість заявити про себе багатьом талановитим людям. Будьмо відверті: гарну короткометрівку можна оприлюднити на Youtube, де її перегляне кількадесят тисяч людей (і це ще не факт), а от з таким промо на Netflix шансів бути побаченим значно більше. По-друге, у деяких історій з’явились всі шанси отримати продовження або адаптацію на великому екрані. Це схоже на окремий Чорний Список — найкращі сценарії, які всі бажають екранізувати і за них починається боротьба між студіями. По-третє, Netflix виклала на стіл не одну карту, а цілу колоду претендентів на Оскар 2019 в номінації “Найкращий короткий метр”.

Як не крути, а цей проект ще наробить галасу. Одразу ж після прем’єри серіалу в бік авторів посипались звинувачення у всіляких -ізмах (мілітаризм, сатанізм, фемінізм тощо), мізогінії та мізандрії, надмірній жорстокості, порнографії тощо. Але ми то з вами чудово розуміємо що до чого, бо грали та розуміємо адекватність історій сюжетів Wolfenstein, Metro, Call of Duty, Battlefield, StarCraft та купи інших ігор, які так чи інакше я згадував при перегляді Love, Death & Robots. Не говорячи вже про купу інших фільмів: Reservoir Dogs, Starship Troopers, Overlord, Ocean’s 8 та той же самий Deadpool. І я певен, що за рік чи два, нас чекатиме другий сезон зі ще більш крутими та шокуючими історіями.

Пишіть у коментарях, який епізод яку гру або який фільм нагадала? Наприклад, епізод Suits мені нагадав солянку зі StarCraft, Overwatch та Anthem/MechWarrior, а якщо дивитись через призму фільмів, тоді Starship Troopers + Pacific Rim. Хоча я чудово розумію, що все це так чи інакше взаємозапозичення, яке існує вже кілька десятиліть.